p35: (Default)
Нелегельне життя куркульського недобитка

Автобіографічна сповідь Івана Марунчака. Перше видання книги під назвою “Куркульський недобиток” вийшло в 2002 році у Києві за сприяння Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих.

Автор, уродженець села Гуменці, що на Хмельниччині, на основі своїх спогадів розповідає про те, як сталінський режим у 30-х роках ХХ століття фактично знищив заможну селянську родину Марунчаків.



p35: (Default)

Яскрава свічка гине теплим жаром,

Стоїть свідоцтвом смерті на Землі.

І в темному вікні дзвенять примари,

Мов мертві затонулі кораблі.

В трояндах, захололих від спокою

Жевріють тихі очі півістот...

О, як знущалась доля над тобою,

Мій дорогий розстріляний народ!

Як смертю невідверною блищали

Хвилини льодового півжиття!

Як матері відважно захищали

Останнє з десяти своє дитя...

Чи нишком на пекельному вогні

Його варили з сіллю в казані...

Хіба це люди? Люди це чи звірі?

Хто їх довів до цих страшних висот?

Хто винен, що їх душі помарнілі

Вже душі не людей, а півістот?

Найбільше – варвари розореного поля,

Що знай співали в щасті та в біді,

Які у них мета, держава, доля,

Які у них турботливі вожді.

Вина у них на совісті зігріта,

Мов з домовини вряджений посол.

Бо не вожді підносяться над світом,

А світ неронів садить на престол.

Вожді ж тим зміям просто підіграли,

Сичали в такт, дивуючи людей.

І кожне те сичання спричиняло

Смертельний подих; тисячі смертей.

І люди винні... кожне мертве тіло,

Яке не ухопилося за ніж.

За те, що світлі міфи не палило –

Померли би всього на день раніш...

І винна я... мої щасливі очі,

Сп’янілі від щоденного вина,

І грім біди, який іще гуркоче...

Але ж не Україна, не вона!


Анастасия

July 2019

M T W T F S S
12 34 567
891011121314
1516171819 2021
22232425262728
293031    

RSS

RSS Atom

Мітки

За стиль дякувати

Розгорнути мітки

No cut tags
Page generated Jul. 8th, 2025 11:02 am
Powered by Dreamwidth Studios